175 років від дня народження Івана Карпенко-Карого: цьогоріч вся Україна святкує унікальний ювілей видатного драматурга та актора.
Іван Карпенко-Карий зіграв визначну роль у створенні і становленні українського професійного театру, був своєрідним і неповторним актором, критиком, організатором, але найбільш відомий як драматург. Саме він утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей. Викликати, виховати у аудиторії «враження вищого порядку», які б сприяли очищенню душі, і стало основною метою, творчою настановою Тобілевича-драматурга.
Пам’ять про митця увіковічена у багатьох вулицях міст і селищ України. На честь Івана Карповича названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення. У будинку, де понад 10 років прожила сім’я театрала, діє літературно-меморіальний музей І.К.Карпенка-Карого. Саме тут, в Єлисаветграді, під орудою Івана Карповича розпочався новий етап розвитку місцевого аматорського театрального гуртка. На цей період часу припала найактивніша громадська діяльність та початок літературної творчості Карпенка-Карого. Справжньою перлиною й окрасою Кіровоградщини є «Хутір Надія» — державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого. Садибу було закладено ще батьком драматурга, а названо на честь коханої дружини — Надії Тарковської, з якою він прожив у шлюбі 11 років. На «Хуторі Надія» Карпенко-Карим написано 11 із 18 п’єс, які увійшли в золотий фонд національної класичної драматургії.
За роки своєї акторської діяльності Іван Карпович створив цілу галерею глибоко реалістичних сценічних образів, серед яких, насамперед, треба згадати Мартина Борулю («Мартин Боруля»), возного («Наталка Полтавка»), Калитку («Сто тисяч»), Цокуля («Наймичка»), Пузиря («Хазяїн»), Назара («Назар Стодоля»), Потоцького і Шмигельського («Сава Чалий»).
Найвлучніше про внесок Карпенка-Карого в українську драматургію колись казав Іван Франко: «драматична творчість Карпенка-Карого — це найвище досягнення нашого класичного театру, театру корифеїв, що стало школою для українських драматургів нового часу».
Ми часто використовуємо слово «корифей». А чи знаєте, що воно означає? В перекладі з грецької — «провідний», «керівний». У початковому значенні - «той, хто стоїть на вершині». Українська театральна вершина — за Тобілевичем, за Карпенком-Карим...